Семінар організований Всеукраїнською Спілкою викладачів суспільних дисциплін і громадянської освіти разом із Радою Європи, Міністерством освіти і науки України, та НПУ імені М. П. Драгоманова.
У роботі семінару взяли участь близько 50 осіб – експерти Ради Європи, представники Міністерства освіти і науки України, ректори, проректори і декани провідних вищих навчальних закладів, відомі українські вчені з Інститут історії Національної академії наук України, методисти, вчителі.
Цей семінар був частиною програми, що окреслена та реалізується Радою Європи та Європейським Союзом «Заохочення культури прав людини в Україні та Південному Кавказі».
Основна мета семінару: проаналізувати європейський та український досвід базової підготовки майбутніх вчителів до роботи у багато культурному середовищі; ознайомитися з компетенціями необхідними вчителям для роботи в мультикультурному контексті, Окреслити в процесі обговорення нові методи та підходи у підготовці вчителів історії до роботи у мультикультурному класі.
Як зазначив заступник Міністра освіти і науки України, Павло Полянський, що це перший семінар, який стосується підготовки студентів до роботи в полікультурному середовищі. Враховуючи багатонаціональний склад нашої держави, активні міграційні процеси, завдяки яким в Україні осідає багато вихідців з інших країн, педагогічні університети мають відповісти на виклики часу і готувати майбутніх вчителів до роботи в полікультурній аудиторії. І тут досвід європейських експертів і представників провідних педагогічних університетів України є необхідним для підготовки компетентних спеціалістів до роботи в полікультурному суспільстві.
Основними доповідачами семінару були:
Доктор історичних наук, професор Михайло Журба, який виступив з доповівддю “Вивчення історії у багатокультурному суспільстві: виклики та перспективи”, де окреслив необхідність мультикультурного підходу у викладанні історії в українських школах, так як цого вимагає поліетнічність українського суспільства, до якого окрім українців належать також представники біля 130 національних громад. І лише полікультурна освіта передбачає формування позитивного ставлення до культурних надбань інших народів та поваги до способу їхнього життя; неприпустимість приниження етнічних меншостей; опрацювання безконфліктних норм поведінки, що слугують запобіганню сліпої емоційної конфронтації; допомогу учням у сприйнятті певних елементів інших культур для власної системи мислення та мотивації; вироблення толерантності в стосунках з представниками інших національностей тощо.
Здійснювати навчально-виховну діяльність у ракурсі реалізації завдань підготовки учнів до життя у полікультурному соціумі дозволяє полікультурна компетентність, яку можна виділити в якості однієї з ключових складових загальної професійної компетентності вчителя-історика.
Історія є потужним засобом як розділення, так і консолідації, як єднання, так і соціальної дезінтеграції. Саме тому вкрай важливою є роль історії у сприянні становленню демократичних цінностей і терпимості, взаєморозуміння та довіри.Навчаючи дітей історії, вчитель має протистояти стереотипному мисленню, необ’єктивності, спотворенню історичних фактів; розвивати позитивне мислення та цінності, такі, як терпимість, солідарність і повага до різноманітності; сприяти досягненню взаєморозуміння між конфліктуючими громадами, прийняття ними наявності інших точок зору. Для вирішення всіх цих складних завдань вчителеві-історику необхідна ґрунтовна підготовка, високий рівень сформованості професійних компетенцій, навички критичного мислення та багатоперспективності, толерантність і зваженість у прийнятті рішень.
Джон Хеймер – консультант з питань освіти, Велика Британія. Зупинався на особливій ролі, яка належить школі в сучасному суспільстві. Саме у школі формуються ставлення та особистий досвід комунікації між дітьми, які розмовляють різними мовами та представляють різні етнокультурні й релігійні традиції. Отримується досвід та засвоюються національні та транснаціональні моральні й соціальні цінності. Освіта пропонує вирішення одної з найважливіших задач: виховання толерантної, мультикультурної особистості, яка поважає права і свободу інших людей і здатна жити у складному, багатогранному світі, що динамічно розвивається. Важливо підкреслити, що те, як ми сформуємо ставлення молодих людей сьогодні, визначить, яким буде світ через двадцять чи тридцять років.
Експерт також наголосив, що при використанні стратегій навчання історії, які сприяють цінностям толерантності, розуміння та готовності брати участь у міжкультурному діалозі, завжди виникає потреба зробити певні тонкі судження, зачепити тонку рівновагу та подолати розчарування. Та вирішуючи складнощі, які при цьому виникають завжди слід пам’ятати, що історія – якщо її викладати належним чином – може допомогти людям стати вдумливими та гуманними істотами. Якщо її викладати невірно, вона можу перетворити їх на фанатиків та бузувірів.
Професор з Румунії Міхай Манеа окреслив необхідні для вчителів історії компетентності для роботи в мультикультурному середовищі.
Професор виокремив п’ять здатностей, які визнаються загальними викладацькими навичками:
- концептуалізація – інтеграція знання предмета із вимогами освіти та широким розумінням людського розвитку з метою планування і здійснення навчального процесу;
- діагностика – встановлення зв’язку між спостереженнями поведінки та ситуаціями, використовуючи контекст для сприяння навчанню;
- координація – ефективне використання ресурсів на підтримку цілей навчання;
- комунікація – використання усної, письмової та медійної форм комунікації для структурування й поглиблення навчального процесу;
- інтегративна взаємодія – демонстрація професійної відповідальності у навчальному середовищі.
Вчителям необхідно володіти цими компетентностями для ефективної роботи. Для того щоб відповідати на виклики ХХІ століття вчителі також мають:
- Мати справу із учнями, що розмовляють різними мовами і мають різне походження,
- Бути чутливими до гендерних і культурних питань,
- Сприяти толерантності та суспільній злагоді,
- Ефективно відповідати на потреби знедолених учнів та учнів, які мають навчальні або поведінкові проблеми,
- Використовувати нові технології та триматись на рівні із швидким розвитком галузей знання та підходами до оцінювання учнів.
Від вчителів зараз очікується, що вони будуть відігравати набагато ширші ролі, враховуючи індивідуальний розвиток дітей і молоді, управління навчальними процесами у класі, розвиток всієї школи як “громади, що навчається” та зв’язки з місцевою громадою і більш широким світом. Також вчителі мають сприяти розвитку компетентностей тих, хто навчається, для життя в суспільстві знань та освіти впродовж всього життя.
Мартін Саксе представник міністерства землі Баварія у справах освіти і культури говорив про нові методи і підходи, які мають використовуватись при підготовці вчителів історії до роботи у мультикультурному контексті.
Пан Саксе розкрив важливість мультикультурного наповнення на уроках історії та мультикультурної компетентності вчителів. Вчитель має спиратися на цінності такі як розуміння демократії як концепції, яка не є історично самоочевидною, а вимагає захисту; бажання й готовність брати участь у відвертому діалозі та мирно жити у громаді; розуміння, що за історичним процесом стоїть багато різноманітних причин.
Для здійснення полікультурної освіти має бути розроблена стратегія, яка включала б знання індивідуальої і відмінної культурної поведінки, здатність демонструвати співчуття, здатність ставати на іншу точку зору, та здатність толерантно ставитись до чужих і навіть дивних поглядів. Полікультурна освіта має базуватися на принципах: захоплення усіма культурами як частина звичайної щоденної педагогіки; розбіжності в поглядах як частина навчальної програми, чесне представлення різних поглядів, навчання відмінностей.
Під час роботи семінару відбулося засіданя трьох круглих столів
Круглий стіл 1: «Підготовка нової програми початкової підготовки вчителів історії» розглядав питання:
- Як потрібно реструктурувати новий стандарт та програми базової підготовки вчителів історії, щоб допомогти їм працювати у мультикультурному класі на основі між культурного діалогу?
- Які елементи потрібно включити до програми базової підготовки вчителів історії щоб допомогти їм здобути компетенції, необхідні для роботи в мультикультурному середовищі?
- Як програма базової підготовки вчителів історії може допомогти знайти відповідь на виклики сучасної шкільної освіти та мотивувати молодих вчителів історії набувати компетентності між культурної комунікації?
- Як програма базової підготовки вчителів історії може допомогти їм викладати делікатні питання у мультикультурних класах?
У результаті обговорення учасники семінару дійшли висновків:
- В Стандарті з історії для вищих педагогічних навчальних закладів, полі культурності має бути приділена значна увага, оскільки цей документ визначає основні напрямки навчання, зокрема розуміння різноманітних культур, виховання поваги та почуття гідності у представників усіх культур, незважаючи на расове або етнічне походження, сприйняття взаємозв’язку та взаємовпливу загальнолюдського та національного компонентів культур.
- Полікультурна освіта передбачає формування позитивного ставлення до культурних надбань інших народів та поваги до способу їхнього життя; неприпустимість приниження етнічних меншостей; опрацювання безконфліктних норм поведінки, що слугують запобіганню сліпої емоційної конфронтації; допомогу студентам у сприйнятті певних елементів інших культур для власної системи мислення та мотивації; вироблення толерантності в стосунках з представниками інших національностей тощо.
- Всі ці позиції мають бути відображені у програмах з історії України для вищих педагогічних навчальних закладів та різних курсах всесвітньої історії, особливо історії слов’янських народів, які є найближчими сусідами України.
- В програмах з педагогіки, психології та методики навчання мають бути передбачені компоненти, закладені відповідні технології, які допоможуть підготувати і вмотивувати студентів до самостійного навчання впродовж усього життя , будуть Якщо випускники педагогічних закладів будуть спроможними все життя продовжувати вчитись чомусь новому, вони часто стають пріоритетом у державній політиці, і будуть ще більш пріоритетними у майбутні роки.
- В програмах мають бути також закладені нові результати навчання у вищому навчальному закладі, такі як:
- вміння жити у мультикультурному і толерантному суспільстві;
- навички життя відповідно до сталих стандартів щодо питань довкілля;
- врахування питань гендерної рівності у сім’ї, на роботі та у суспільному житті;
- навички життя як громадянина Європи;
- управління власною кар’єрою і професійним розвитком.
Круглий стіл 2. «Компетенції необхідні вчителям для роботи в мультикультурному контексті» розглядав питання:
- Які компетентності мають допомогти вчителям працювати в мультикультурному середовищі і як базова освіта вчителів має забезпечити основу для їхньої діяльності?
- Яким чином до базової підготовки вчителів історії можна інтегрувати інформацію про механізми оцінювання знань та вмінь учнів?
- Як допомогти молодим вчителям історії ввести до викладання свого предмету не лише певну кількість інформації, що розвиває вміння учнів, а й інформацію про систему демократичних цінностей?
- Як мотивувати молодих вчителів використовувати нові методи, такі як мультиперспективність, які можуть допомогти у розвиткові таких компетентностей як толерантність і повага до інших?
У результаті обговорення учасники семінару дійшли висновків:
- Під час навчання у вищому педагогічному навчальному закладі майбутні вчителі історії мають набути такі БАЗОВІ КОМПЕТЕНТНОСТІ, що допоможуть їм працювати в мультикультурному середовищі як гнучкість, комунікабельність, здатність до співробітництва, емпатичність толерантність.
- ЗНАННЄВІ КОМПЕТЕНТНОСТІ: знати предмет (історію), працювати зі змістом, ілюструвати, розробляти його, знати методи / дидактику, використовувати міждисциплінарні зв’язки.
- ПЕДАГОГІЧНІ ТА МЕТОДОЛГІЧНІ КОМПЕТЕНТНОСТІ: засвоювати зміст наук про освіту; розробляти всю діяльність у відповідності до освітнього ідеалу; аналізувати та на освітньому рівні діагностувати учнів; ініціювати нові освітні напрями діяльності; будувати здібності/навички мислення для учнів/студентів; розвивати ставлення, цінності; бути творчим; приймати рішення; відповідати на нові виклики.
- Підготовка вчителів до мультикультурної освіти, що обмежується лише вивченням теорії, більше не прийнятна. В ідеалі, її слід розглядати як навчальну діяльність, в якій практичний досвід розглядається у поєднанні із осмисленням на основі взаємодії та діалогу із іншими студентами, викладачами та практикуючими вчителями.
Круглий стіл 3. «Нові методи та підходи у підготовці вчителів історії до роботи у мультикультурному контексті». Питання для обговорення:
- Як інтегрувати нові методи на базовому рівні підготовки вчителів історії, щоб відповісти на виклики сьогоднішньої шкільної практики та мотивувати викладачів, що відповідають за підготовку майбутніх вчителів, використовувати ці методи?
- Як інтегрувати методологію, пов’язану із розвитком компетеностей міжкультурної комунікації вчителів на рівні базової підготовки?
- Як використовувати інтерактивні методи в межах базової підготовки, щоб допомогти молодим вчителям в роботі в мульткультурних класах?
- Які зміни слід зробити на рівні початкової підготовки вчителів історії, щоб підготувати молодих фахівців до роботи у мультикультурному середовищі?
У результаті обговорення учасники семінару дійшли висновків:
- В умовах реформування системи освіти в Україні – переходу до кредитно-модульної системи навчання – актуальним залишається питання організації такого навчання, яке б створило сприятливі умови для розвитку та самореалізації особистості. Значною мірою цього можна досягти, використовуючи сучасні інноваційні технології інтерактивного навчання. Інтерактивні технології ґрунтуються на діалозі, моделюванні ситуацій, вибору, вільного обміну думками тощо.
- Для здійснення полікультурної підготовки вчителів історії доречно використовувати такі методи: метод проектів, мікрофон, дебати, робота в мікрогрупах та ін. У процесі такої роботи збирається багато пропозицій, це сприяє якнайточнішому вирішенню складного питання, ідеї обговорюються та оцінюються. Набуття навичок згаданої роботи дозволить вчителям історії привити учням діалектичне розуміння історії, сформувати в них критичний підхід до інформації, яку вони черпають із літератури та документів.
- Позитивний результат у навчанні майбутніх вчителів історії та підвищенні їх кваліфікації приносить такий метод, як дебати. Він передає не лише знання, а й формує вміння та навички спілкування. Одна зі сторін під час дебатів може переконати іншу. Цього може і не статися, тоді шукають компроміс. За допомогою методу „перемовин” можна вирішити багато конфліктних ситуацій, які виникають. Ще один метод – метод проектів. Він полягає у самостійній роботі над темою чи проблемою, зазначеною або обраною самостійно. Проекти можна створювати колективно й індивідуально. Саме використання цих методів допоможе прищепити майбутнім вчителям історії ідеї про існування різних точок зору на проблему, що зумовлюється життєвим досвідом та позицією кожної людини, а педагоги, у свою чергу, зможуть пояснити це учням у ході проведення уроків історії.