Міжнародний науково-практичний семінар організований Всеукраїнською Спілкою викладачів суспільних дисциплін і громадянської освіти під егідою Ради Європи разом із Міністерством освіти і науки, молоді та спорту України.
У роботі семінару взяли участь експерти Ради Європи, представники Міністерства освіти і науки, молоді та спорту України, відомі українські вчені, методисти, вчителі.
Основна мета семінару: обговорити ефективні методи мотивації навчальної діяльності учнів та напрацювати рекомендації щодо удосконалення Державного стандарту базової та повної загальної середньої освіти (освітня галузь «Суспільствознавство») та програм з історії.
З привітальним словом до учасників семінару звернулася:
Тетяна Мінкіна-Мілко, Заступник Голови відділу історичної освіти при Раді Європи, привітала учасників семінару від імені Директорату Ради Європи, подякувала Міністерству освіти і науки, молоді та спорту України за співпрацю, зазначивши важливу партнерську участь України у програмах співробітництва Ради Європи, що розпочалася з 1996 р зокрема й тих, що пов’язані з історичною освітою. Україна була активним учасником Чорноморської ініціативи Ради Європи. Нині для України, як члена Ради Європи важливий період, оскільки з 11 травня розпочалось головування України в Раді Європи. І Україна, відповідно може висувати пріоритети. А Україна в цьому плані є унікальною державою, оскільки пріоритетом її є освіта.
Пані Тетяна звернула увагу, що головний фокус нинішнього семінару – це громадянське суспільство, котре існувало впродовж віків. Викладання історії – це не тільки дії, події, бо це лише частина історії. Інший великий пласт – це повсякденна історія, історія жінок та дітей. Крім того викладання історії має допомагати у міжкультурному спілкуванні. Якщо багато культурність залишається лише на рівні заяв, і не підкріплена механізмом впровадження, то вона не матиме ефекту. Ми маємо розробити механізм впровадження полі культурності в дію. Це має бути «вкорінено» в школі. Велике значення для виховання має родина. Ми повинні створювати партнерство «школа – музеї – родина».
Як використовувати різні види джерел? В Інтернеті широко використовуються засоби маніпуляції, ЗМІ часто транслюють програми, котрі не сприяють згуртуванню суспільства.
Вступну презентацію на тему: «Як відобразити історію громадянського суспільства при викладанні історії в школі», зробив доктор історичних наук, декан факультету історії, політології та міжнародних відносин, завідувач кафедри історії України Чернівецького національного університету імені Ю. Федьковича професор Олександр Добржанський.
Далі з презентаціями виступили міжнародні експерти: Елізабет Лонна, експерт, Норвегія «Як відобразити роль жінок в історії»;
Браян Карвелл, консультант з освіти, Великобританія «Що може розповісти історія про дітей та їх роль у суспільстві?»;
Крістіна дель Мораль Ітуарте, консультант з освіти, Іспанія «Викладання про звичайних людей у надзвичайних ситуаціях».
У ході роботи семінару відбулася робота двох паралельних робочих груп, які працювали над питаннями:
- Якого роду фільми можна використовувати на уроках історії, щоб показати життя звичайних людей у надзвичайних ситуаціях?
- Як вчителі історії використовують досвід родин, щоб пояснити учням становище звичайних людей за надзвичайних обставин?
- Поезія і театр на уроках історії: як вчитель історії може співпрацювати з учителями літератури?
- Рольова гра на уроках історії. Як вчителі історії можуть викликати співчуття до людей у надзвичайних умовах?
Питаннями до обговорення також були:
- Стратегія виживання людини на війні – як показати людські мотивацію, дії та наслідки.
- Історичні спогади проти історичних міфів – навчальні проекти учнів з усної історії.
- Якими є головні цілі роздумів про роль жінок в історії?
- Дати дівчатам та молодим жінкам можливість ідентифікуватись із жінками у минулому.
- Зробити історію більш узгодженою і коректною.
- Побудувати краще розуміння демократії і рівності.
- Інші цілі.
- Як ми можемо інтегрувати жіночу та/або гендерну історію до щоденного викладання?
- Які теми будуть особливо важливими? Чи є теми, особливо цікаві для учнів?
- Як і де шукати джерела (вторинні та первинні)?
- Які дидактичні методи будуть найкращими?
Під час обговорення учасники семінару зазначали:
- Робота з фільмами
1.1. Показ фільмів є гарним інструментом зображення історії.
У роботі з фільмами треба звертати увагу на країну, в якій створений фільм (США чи СРСР, Німеччина чи Велика Британія). «Нарізка» різних за походженням фільмів дають можливість продемонструвати множинність оцінок історичних подій та явищ.
1.2. Треба відрізняти методику роботи з документальним та художнім фільмом.
Художній фільм часто більше свідчить про реалії та умови того часу, коли він створювався; часто він є посланням (меседжем) режисера. Найважливішим аспектом використання художніх фільмів є виховний ефект, емоції, які він викликає у глядачів.
Методика використання на уроках документальних фільмів включає, зокрема, наступне:
– Бажано використовувати відібрані фрагменти фільмів, до 20 хвилин, щоб залишити час на обговорення.
– серед методичних прийомів – вимикання звуку під час демонстрації фільму.
– часто є необхідність зупинок у демонстрації фільму для коментарів та обміну думками.
– використовувати відповідну методику під час демонстрації пропагандистських фільмів, зокрема радянських.
- Як вчителі використовують досвід родин
2.1. Вивчення історії родини є найбільш ефективним методом мотивації навчальної діяльності учнів під час вивчення історії; робота над вивченням історії родини може відбуватись у рамках проекту «Історія моєї сім’ї – частина історії мого народу».
2.2. Вивчення історії родини має спрямування на формування національної самосвідомості, а також на формування патріотизму до Батьківщини.
2.3. У зв’язку з тим, що ми живемо в полікультурному суспільстві, історію своєї родини бажано поєднувати (посиланнями через фейсбук, твіттер тощо) з історією та сьогоденням представників інших народів, а також – з історією та сьогоденням відповідних країн.
2.4. Для активізації інтересу до вивчення історії родини можна використовувати різна форми роботи:
– збирання родинних реліквій та написання есе про них;
– дослідження свого родоводу, у тому числі за допомогою комп’ютерних програм «Генеалогічне древо»;
– комп’ютерні презентації, учнівські фільми;
– написання історичних творів, з можливостями їх публікації тощо.
2.5. У разі виникнення проблем із написанням історії родини через відсутність відповідної інформації доцільно залучати учнів до інших видів проектної роботи: «Історія мого будинку»; «Історія моєї школи»; «Історія моєї вулиці» тощо.
2.6. така робота може проводитися не тільки в школах, а й у вишах.
- Поезія і театр на уроках історії
3.1. Вчитель історії має користуватись допомогою вчителя літератури. Переплітання з літературою, інформатикою допоможе у підготовці до життя. Історії немає без літератури та навпаки. До метод арсеналу треба залучати художню літературу, фольклор.
3.2. Цікава та ефективна форма роботи – спільне проведення уроків кількома вчителями – історії, літератури, історії світової культури, права, наприклад: шістдесятники, війна, розвиток культури тощо.
- Рольові ігри
4.1. Треба використовувати рольові ігри, творчі роботи дітей; важливою формою «оживлення історії» є відвідування історичних місць.
4.2. Забезпечувати емоційне забарвлення викладання історії через гумор – карикатури, частушки, анекдоти тощо.
Приклади використання: Одеська академія: кримінальний кодекс в анекдотах
Олесь Десятов. Використання анекдотів на уроках історії
Більшу візуалізацію історії дають газети; реклами; «Огонек»
Стратегія виживання людини на війні.
Як показати людську мотивацію, дії та наслідки.
1.1. Викладання історії має бути не тільки як викладання політичної історії, історії героїв, а й як історія пересічних громадян. Це може бути забезпечено розширенням історії повсякденності, яка показує той вимір життя, який був притаманний більшості членів суспільства.
1.2. Важливо показувати учням як варіанти стратегії виживання людини в надзвичайних умовах учасники опору окупантам – колаборанти – нейтральні спостерігачі), так і мотиви такої поведінки.
Варто показати приклади, коли одні люди з ризиком для власного життя і життя своїх рідних рятують інших, часом чужих і незнайомих людей (приклади: порятунок євреїв українцями, поляками, росіянами під час Голокосту, порятунок поляків українцями під час Волинської трагедії та українців поляками під час «Операції Вісла» тощо). Ці приклади мають особливо велике виховне значення у полікультурному середовищі, бо вони є проявом єднання не на основі спільних жертв, а – спільних національних героїв, які рятували інші життя.
1.3. Мотиви людей, які займають ту чи іншу позицію, можна класифікувати як:
– біологічні (фізичне виживання);
– ідеологічні (релігійні);
– матеріальні (збагачення за рахунок жертв)
Героїзм є небуденним, виключним явищем; більшість людей залишаються «сторонніми спостерігачами» («bystanders»), у зв’язку з чим прояви Опору заслуговують на особливу повагу.
Цікаво поєднати показ мотивації вчинків людей через призму державної і бездержавної нації, оскільки таким чином співпраця з «новим» окупантом може бути вмотивована як опір «старому» окупанту. Особливо специфічним є характеристика «колабораціонізму» на теренах України.
1.4. Обов’язково варто підкреслювати логічний ланцюжок: мотив – дія – наслідок, адже часто добрі людські наміри виливаються в страшні наслідки.
1.5. Розуміння вчинків людей дозволяє прийом персоналізації, особливо з історії власної родини. Ефективною формою організації роботи «Історія моєї сім’ї – частина історії мого народу» є органічне поєднання роботи із спогадами з використанням історичних робіт, документальних джерел.
1.6. Методика показу стратегії виживання:
– документальні джерела, у тому числі документальні фільми;
– художні кінофільми;
– красне письменство;
– вистави та рольові ігри;
1.7. Історичні міфи є частиною історії, і спогади є частиною цих міфів. Корелюючи ці спогади з об’єктивним баченням історії, спогади допомагають гуманізувати історію. Цікавим методом роботи є порівняльний аналіз спогадів «з різних боків барикад»: дисидента – та номенклатурного працівника; чоловіка на фронті – та жінки в тилу тощо. Історичні події бажано показати «стереоскопічно», з точки зору різних протиборчих сторін. Проте будь-які оцінки мають базуватись на загальнолюдських цінностях, в основі яких є цінність людського життя, а також свободи та інших прав людини.
1.8. Важливо використовувати «поняття-символи епохи», що яскраво її характеризують («кравчучка», «дістати продукти», «авоська», «чорні воронки», «Їдло-33» тощо).
- Гендерні питання
2.1. під час викладання не слід забувати про «Дитячий вимір» історії – як жили, у які ігри грали діти.
2.2. Історія не має виглядати «чоловічою», є різні методи врахування гендерного чинника. Треба подавати більше документів про роль жінок в історії, розширити тематику творчих робіт. Наприклад, до тексту біографій у підручнику включати роль жінки в житті та діяльності історичної постаті – чоловіка. Більше вивчати ідеологічні, моральні імперативи щодо жінки, чоловіка, виховання дітей.
У результаті обговорення учасники семінару дійшли висновків:
Головною вадою програм з історії, що існують, є надмірна перевантаженість фактичним матеріалом, знання якого вимагається від учня. Проте оптимізація навчальних програм має відбуватись системно:
– реформа освітньої концепції України взагалі, відмова від її когнітивної спрямованості на користь розвиваючої, підготовки до самостійного життя;
– прийняття відповідних стандартів історичної освіти;
– розробка відповідно до них нових програм.
Крім того, автори цих документів мають запропонувати єдині підходи до навчального матеріалу, який мають знати учні відповідно до програм та питань ЗНО.
У нових програмах важливо позбавитись від необов’язкових фактів, імен; не припускати формулювання на кшталт «знати визначні постаті», «знати основні дати» через різне розуміння «основних» таких даних – як за переліком, так і за кількістю; визначати їх в програмі.
Визначитись з основними дефініціями.
Під час розробки стандартів історичної освіти та програм необхідно виходити з психологічних рекомендацій, зокрема:
- вікові особливості сприйняття певного матеріалу;
– який обсяг інформації спроможний запам’ятати дитина за день, за одиницю часу, тощо;
– навички життя відповідно до сталих стандартів щодо питань довкілля;
– врахування питань гендерної рівності у сім’ї, на роботі та у суспільному житті;
– навички життя як громадянина Європи;
– управління власною кар’єрою і професійним розвитком.